Збереглися копія посвідчення, виданому Рербергу й підписаного директором і вченим секретарем музею: "Адміністрація Музею образотворчих мистецтв засвідчує, що інженер Іван Іванович Рерберг складався заступником і помічником будівельника цього музею в Москві з 1897 по 1909 років і в заслугу за його діяльності був нагороджений званням довічного безоплатного архітектора будівлі музею". И. И. Рерберг продовжував роботу над музеєм до 1912 року, тобто до повного закінчення всіх робіт його відкриття. Ставши визнаним фахівцем, Іван Іванович ще в період будівництва музею брав участь у реставраційно-ремонтних роботах будівлі маніжачи 1904 року. Він керував також зведенням ряду будівель по проекті Р.И. Клейна: універмагу "Мюр і Мерелиз"(нині ЦУМ, 1907-1908 роках) будівля клініці на Малої Пироговской вулиці, корпуса Московського університету, що виходить торцевим фасадом на проспекті Маркса поруч зі старою університетською будівлею (нині Московський геологорозвідувальної інститут), житлових, навчальних і інших будівель.
Читать далее...
У другій половині XVI в. в Італії наростав занепад економіки й торгівлі, католицизм вступив у боротьбу з гуманістичною культурою, мистецтво переживало глибоку кризу. У ньому зміцнювали антиренесансні антикласичні тенденції, що втілилися в маньеризме (див. статтю «Мистецтво маньеризма») Маньеризм майже не торкнувся Венеції, що у другій половині XVI сторіччя стала головним вогнищем позднеренессансного мистецтва. Хоча торговельне й політичне значення Венеціанської республіки неухильно падало, як і її могутність, Місто Лагун як і раніше був вільний і від влади Тата римського, і від іноземного панування, а накопичені їм багатства були величезні. У цей період уклад життя Венеції й характер її культури відрізнялися таким розмахом і пишнотою, що, здавалося, ніщо не свідчило про захід Венеціанської держави, що слабшає. У руслі високої гуманістичної ренесансної традиції в нових історичних умовах у Венеції розвивалося збагачене новими формами творчість великих майстрів пізнього Відродження - Палладио,Веронезе, Тинторетто.
Читать далее...
В історію мистецтва Високого Відродження яскраву сторінку вписала Венеція, де цей період тривав до середини XVI в. Особлива пишнота місто придбала після перебудови його центра учнем Браманте Якопо Сансовино (I486- 1570). Напроти Палацу дожів він спорудив монументальну бібліотеку Сан-Марко з ажурним фасадом, органічно зв'язавши її з ансамблем площі. У підніжжя дзвіниці собору Сан-Марко майстер побудував невелику витончену будівлю - Лод-жетту, а в 1532-1537 р. на Великому каналі - ошатне палаццо Корнер делла Ка-Гранде. Найвищого розквіту в XVI в. досяг венеціанський живопис із її багатими традиціями, створеними майстрами попереднього сторіччя, і в першу чергу поетично-споглядальною творчістю Джованни Беллини, учителі великих майстрів Джорджоне й Тиціана. З мистецтвом Джорджоне венеціанський живопис придбав загальіталійське значення, затвердивши свої художні особливості. Джорджеві Барбарелли да Кас-тельфранко, прозваний Джорджоне (1476 або 1477-1510), народився в маленькому містечку Кас-тельфранко, про його життя збереглися скупі відомості. Відомо, що він, гарна й чарівна людина, мав винятковий талант живописця й була чудовим музикантом. Джорджоне сформувався в середовищі венеціанських гуманістів. Він писав картини для цінителів мистецтва й приватних колекцій, однак його великі роботи, виконані по замовленнях, не збереглися.
Читать далее...
Дитинство Мікеланджело пройшло в маленькому тосканском містечку Ка-презе біля Флоренції. Юність і роки навчання він провів у Флоренції. У художній школі при дворі герцога Лоренцо Медичи йому відкрилася краса античного мистецтва, він спілкувався з великими представниками гуманістичної культури. Флоренції належать майже всі скульптурні роботи Мікеланджело. Він похований у флорентійській церкві Санта-Кроче. Однак рівною мірою й Рим може бути названий містом Мікеланджело. В 1496 р. він приїхав у Рим, де до нього незабаром прийшла слава. Найвідоміший добуток першого римського періоду - «Пьета» («Оплакування Христа») (1498-1501 р.) у капелі собору Святого Петра. На колінах занадто юної для такого дорослого сина Марії розпростерте неживе тіло Христа.
Читать далее...
В історії людства нелегко знайти іншу настільки ж геніальну особистість, як засновник мистецтва Високого Відродження Леонардо де Вінчі (1452-1519). Всеосяжний характер діяльності цього великого художника й ученого став ясний тільки тоді, коли минулого досліджені розрізнені рукописи з його спадщини. Леонардо присвячена колосальна література, найдокладнішим образом вивчене його життя. І проте багато чого в його творчості залишається загадковим і продовжує розбурхувати розуми людей. Леонардо да Вінчі народився в селищі Анкиано біля Вінчі, недалеко від Флоренції; він був позашлюбним сином заможного нотаріуса й простій селянки.
Читать далее...
Центром архітектури Високого Відродження став Рим, де на підставі попередніх відкриттів і успіхів зложився єдиний класичний стиль. Майстри творчо використали античну ордерну систему, створюючи спорудження, велична монументальність яких була співзвучна епосі. Роль Донато Браманте (1444- 1514), що намітив шляхи розвитку архітектури Італії XVI в., можна вподібнити ролі Пилипові Брунеллески в зодчестві раннього Відродження. Браманте починав творчу діяльність як живописець. У цій якості в 1476 р. він був запрошений у Милан до двору герцога Лодовико Моро. Тут відбулася його зустріч із Леонардо да Вінчі, містобудівні ідеї якого зробили на майстра найсильніший вплив Хоча, Браманте й мав видатний талант живописця, у цей час його цілком захопило захоплення архітектурою.
Читать далее...
В XV в італійська скульптура переживала розквіт Вона придбала самостійне, незалежне від архітектури значення, у ній з'явилися нові жанри В практику художнього життя починали входити замовлення багатих купецьких і ремісничих кіл на прикрасу суспільних будівель, художні конкурси здобували характер широких суспільних заходів Подією, що відкриває новий період у розвитку італійської ренесансної скульптури, уважається відбувся в 1401 м конкурс на виготовлення із бронзи других північних дверей флорентійського баптистерію Серед учасників конкурсу були молоді майстри - Пилипові Брунел-лески й Лоренцо Гиберти (близько 1381-1455)
Читать далее...